Я за нею, хоч до сміттєвого контейнера - історія кохання алколюбителів Рівненщини (ВІДЕО)

Їй 49, йому всього лиш 43… Валентина та Микола молода подружня пара, які під одним, хоч і протікаючим дахом, проживають уже вісім довгих років. Як годиться закоханні навпіл ділять усе: зібраний картон, пляшки, тюльку і, навіть, оковиту. По-чесному, з любов’ю. І хоч між Валентиною та Миколою беззаперечно високий духовний зв’язок, який обоє частенько, для певності, підсилюють «смачним матюком», все ж приземленості додає нестача фінансів. Ексклюзивно для ERVE.UA, закохані розповіли, що у всіх негараздах винен Президент. Щоправда, обоє впевненні, що на цьому посту досі перебуває Янукович. 


7 кілометрів пішки до районного центру – щоденна фіззарядка. Щоправда такий кілометраж і Валентина, і Микола долають вимушено. Перша причина цьому – економія коштів, друга – у захмеленому стані в громадський транспорт пускають не охоче.

Кореспондент ERVE.UA рушає з подружжям.

- Ідемо, коли разом, коли по одному, - розповідає пані Валентина. Жінка до бесіди видалася більш охочою – Мусимо стільки ходити, бо ж треба того рубля десь заробити. А в селі, що ти заробиш? Хіба горба на плечі. От і йду, коли дощ лиє, що світу не видно, коли хуртовина, що з дороги зносить. Їсти ж хочеться і мені, і йому.

- Я її часом жалію, - каже Микола. – Сам іду на заробітки. А Той (колишній президент – ред..) пельменями закидається, батони золоті їсть. Ото у газеті бачив його статки. 

- Де ж заробляєте?

- Та от збираємо склотару, картон, тепер вже й кульки і пластикові речі приймають.

- Багато вдається назбирати за день?

- Та-як коли… День на день не приходиться… Буває ледь на 60 гривень набереш тих коробок, а часом і на 200 настягуєш. У середньому десь 90 гривень за все: пляшки, коробки, пластик. А що зараз купиш за такі гроші? Тюльки кілограм, хіба булку хліба… Ну і часом для зігріву. За день налазишся, намерзнешся, то воно й хочеться якось розслабитися, - каже Микола.

- Не раз холод такий, що навіть і їсти не хочеться. Тільки б випив і забув би усе, - розповідає пані Валентина.

Розповідаючи свою історію пара прямує до пункту здачі макулатури (попередньо, біля одного із місцевих магазинів прихопили). До приміщення збору просять з ними не заходити. Мовляв, їх там знають, у них свій бізнес, свої домовленості в прийомних пунктах, а присутність «лівого» тільки насторожить приймальника. 

- Може менше заплатити, - шепче пані Валентина кореспонденту ERVE.UA, закриваючи за собою важкі металеві двері. За кілька хвилин подружжя виходить розділяючи зароблене.

- У нас в кожного свої гроші, - пояснює пані Валентина. – Хоч і живемо ми разом 8 років, але гроші у нас окремо. Я собі купляю що хочу - він собі. 

Оминаючи сміттєвий контейнер, розповідають:

- То не наш смітник. Тут інші макулатуру збирають. Ми - там, ближче до центру працюємо. Так ще з самого початку поділилися, то й до тепер так, - каже пан Микола. – Ще тоді, коли з Радивилова приїхали.

- Так ви з Радивилова?

- Ні, я з Дубенщини, - каже Валентина. - То він з Радивилова. Просто я колись жила на квартирі дядька у Радивилові. А він, Колька, приходив до нього в гості. Ну, от приходив-приходив, потім почав щось до мене загравати. А я й не перечила.Чоловік гарний високий.

- Ну, вона теж тоді була гарніша, - каже пан Микола. - Хоч і старша за мене на 6 років. Я придивився, та й так приїхав за нею сюди. У неї ж і хата під Дубном. Спочатку в селі щось порпалися, а потім побачили, що з того нічого нема та й почали збирати макулатуру.

- День за днем, уже й вісім років пройшло, - ностальгією в голосі каже пані Валентина. – От, ми то дійсно і в горі, і в радості. А не те, що ті, котрі там зверху сидять, животи наїдають.

Підійшовши до сміттєвого контейнеру, Валентина та Микола приступили до роботи, що за їхніми ж словами щоденно стоїть на трьох китах: контейнер – пункт прийому – магазин з алкоголем.


К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: