Рівненський археолог не приховує, що його «п’янить» і навіщо йому цукор

У 2003 році він вперше «її» побачив, далі по-справжньому закохався, а тепер любить, не дивлячись ні на що. Мова йде про старшого наукового співробітника відділу охорони культурної спадщини КЗ «Рівненський обласний краєзнавчий музей», а простіше кажучи, археолога та реставратора Олексія Войтюка і його любов до археології. За освітою історик, розповів кореспонденту ERVE.UA, що саме його «п’янить» у роботі, які знахідки є найціннішими та чи часто на шляху стають «чорні археологи».

- Олексію, коли вперше потрапили на розкопки?

- У 2003 році я, як студент поїхав на археологічну практику на Хрінницьке водосховище під проводом мого наукового керівника Богдана Прищепи. Тоді розкопки були справжньою романтикою: цілий день ми копаємо, а ввечері сидимо біля вогню. Після того я, напевно, «закохався» в археологію. З 2006 року почав свідомо їздити на розкопки. Я усвідомив, для чого це роблю. Це стало не тільки моїм захопленням, а й роботою. Хоча, здається, «маслати» лопатою грунт – зовсім не романтично. Загалом в рік буває 2-3 еспедиції. Впродовж 15 років я був учасником десятків поїздок на розкопки. Найчастіше – це у відбувається на території трьох областей: Рівненської, Волинської та Тернопільської.

- Яка найцінніша знахідка вам траплялася під час усіх експедицій?

- Знаєте, найбільше «п’янить», коли знаходиш цілу посудину, не розбиту на шматочки. 5 років назад я брав участь у міжнародній українсько-польській експедиції на розкопках у Володимирі-Волинську. Моторошно було, бо ми на території колишньої польської в’язниці відкопували кістяки в траншеях. Всі матеріли, які я знаходжу, по-своєму цінні. Ось, наприклад, минулого року на дослідженні замчеська Любомирських у Рівному ми знайшли серію мідних снарядь праці 6 тис. до н.е., скляний браслет часів Київської Русі та 5 мідних монет XVII століття.

- До слова про розкопки у Рівному. Що шукаєте нині?

- На початку квітня ми розпочали досліджувати старий центр міста. Нині – це ділянка біля стадіону «Авангард». Та земля була колись островом. Фактично, це залишки палацу Любомирських. Кладка замку була в рові, а рів – ще часів князів Острозьких. Є описи цього рову. Сподіваємося, що ми через нього «перескочили», бо там на трьох метрах вглиб - вже вода. Знаємо, що там є цегляний завал. Його матеріал десь XVII-XVIII століття. Там були кам’яниці, вежі, комори. Хочемо знайти залишки кам’яниці. Ми сподіваємося, що віднайдемо і артефакти часів Київської Русі. Так звані «рятівні дослідження» триватимуть три місяці.

- Що вже пощастило знайти під час робіт?

- Поки що ми «копнули» вниз на 30 сантиметрів. Ця ділянка в радянські часи була засипана сміттям. Наразі познаходили «пережитки радянщини». Також декілька шпор. Це приладдя вдягалося на взуття, щоб можна було керувати конем. Ще відшукали торгову пломбу часів Царської Росії. До того ж, ми знайшли і кришечку від фляги чи люльки. Ще не визначили точно. Що цікаво, в переліку наших знахідок є, навіть, кахля. Це шматок верхньої частини печі. Він в дуже хорошому стані, покритий ніби лусками риби. До слова, кахлю ми знайшли у перший день розкопок. Такі вцілілі речі трапляються дуже рідко. Монети теж не часто трапляються. Частіше знаходимо метал і кераміку.

- Як триває процес розкопок?

- Загалом все те, що знаходимо - складаємо просто в купу. Але самі розкопки – це лише «верхівка айсберга». Всі віднайдені речі потрібно намалювати, сфотографувати, атрибутувати. Метал і кераміку – обов’язково почистити. Також варто визначити приблизний вік знахідки. Потім ввести в науковий обіг, тобто написати наукову статтю. І довести, що ця річ дійсно належить до певної доби і має якусь цінність.

- Чи часто зіштовхувалися із так званими «чорними археологами»?

- Буває по-різному. За свою діяльність я їх бачив декілька разів. Зазвичай – це дуже агресивно налаштовані люди. Коли приїжджаєш на розкопки, вони кажуть, що це їхня земля. Одного разу, вони подумали, що я
один із них. Але в наші експедиції «непрохані гості» не лізуть. Навіть, частенько пропонують свою допомогу. Втім від неї, ми, звичайно, відмовляємося.

- Чи колекціонуєте ви знайдені речі?

- А навіщо? Не розумію такого. Усе знайдене – здаємо в музей. Там хоч є ймовірність, що це побачить набагато більше відвідувачів, ніж у вас вдома. Не розумію таких людей, що збирають монетки чи ще щось. В свою чергу, я колекціоную пакетики з цукром. Ось це дійсно цікаво (сміється, - авт.).

Спілкувалася Анастасія БОДНАРСЬКА 

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: