Футбольний ідейник пішов. «Верес» Євгена Донцова

Півтора року тому Євген Донцов став одним із ініціаторів відновлення професійного футболу в Рівному. Переконував людей, писав план розвитку, сперечався і вірив у свою мрію. Але нещодавно він склав з себе повноваження генерального директора. Пішов тихо, без скандалів і розмов про «сімейні обставини». Пішов, аби розвивати інші проекти. Що не зробив і чого не сказав будучи у кріслі гендиректора Євген, розповів кореспонденту ERVE.UA.


- Коли Олексій Хахльов йшов на вибори голови Рівненської обласної федерації футболу, то просив кількох людей, зокрема і мене, написати план розвитку футболу. В моєму плані пункт про розвиток професійного футболу був, навіть, не в першій п’ятірці. Проте акцент зробили саме на відновленні клубу. Мені запропонували бути членом команди, бо я добре розумів її систему створення. Відтак решту проектів довелося закинути, або ж пустити на самоплив.

- Тоді ти планував, що пробудеш в клубі лише рік?
- Ні, я думав буду довше. Народний клуб – це величезний механізм. Щоб ним добре керувати, потрібно лиш цим і займатися. Це є безвідповідально до Вересу, або до інших проектів, які я веду, бути всюди і не на 100% в жодному. Після того, як ми звільнили Олега Луткова, в мене не було морального права залишити клуб до закінчення сезону. Бо хтось мав би взяти на себе відповідальність за невиконання поставлених задач. Це було б неправильно. Я взяв на себе цю відповідальність, і мусив довести все до кінця. Нині ж результат у нас є, все працює. Я зробив вибір, чи залишатися гендиректором, чи повертатися до своїх проектів, які були «заморожені».



Як особисто на тебе вплинув скандал навколо звільнення Олега Луткова і розірвання контрактів з ключовими гравцями?
- Я був до цього готовий. У мене є досвід роботи у футзальному клубі, тому розумів специфіку відносин. Це - невдячна робота і я розумів, що сьогодні люди зі мною вітаються, а завтра - ні. Взагалі усім критикам футбольного менеджменту рекомендую переглянути фільм - «Все життя - гра» («All in the game»). Він розкриває очі на багато речей. Я зробив лиш одну помилку – читав неадекватні коментарі у соцмережах з цього приводу. 

За рік часу скандал був не один. Як тобі вдалося із цим впоратися?
- Завдяки вірі, досвіду і, звісно, моїй сім`ї. В принципі, це ще один із моментів того, чому я пішов із «Вереса». Коли ми починали будувати клуб, моя дружина була вагітна, і увесь цей час я дуже мало часу їй приділяв. І навіть тоді, коли народився син, робота забирала багато часу. Зараз я хочу, щоб все було навпаки. Розуміння того, що все не просто буде, було із самого початку. Я думаю кожен із нас адекватно розцінював і був готовий до шквалу критики.



Ти у «Вересі» виконував рішення, з якими категорично не погоджувався?
- Звісно, як і у будь-якій компанії. Аби прийняти рішення, відбувається багато дискусій, з чимось ти згідний, з чимось ні. Наприклад, я не зовсім згідний із умовами співпраці з футболістами. Часто вони одразу пишуть заяву на роботу та на звільнення. Таким чином клуби просто перестраховуються. Хоча, якщо ти в людині не впевнений, то не варто з ним договір укладати, або робити це лише на сезон. Клуб повинен нести відповідальність перед футболістами та їхніми сім`ями. Були випадки, коли був не згідний, як і кого звільняли. Когось вдалося відстояти, когось ні. Ми дали тренерам повний карт-бланш, щоб потім до керівництва не було претензій.

Хто порекомендував взяти у тренерський штаб Віктора Богатиря та Юрія Панфілова?
- Перший віце-презедент НК «Верес» Олексій Боровиков, який працював із ними у ФК «Карпати». Ми довірилися йому, і відповідальність за результат він взяв на себе. Це не погані тренери, вони просто почали гравців вчити тому, що вчать у спортивних школах. Це, як Карпін сказав про причини неуспіху Унаї Емрі у «Спартаку» – він теж почав футболістів вчити азам футболу. Вони не зрозуміли, що результат потрібен сьогодні, а не через півтора року. А ще вони не змогли знайти підхід до футболістів. Спортсмени повинні помирати за тренера і навпаки. Цього не було. 



Володимира Мазяра довго переконували стати за тренерське «кермо»?
- Ні. Зауважу, що він був одним із перших кандидатів на цю посаду ще з початку задумки відновлення клубу. Проте тоді був зайнятий у дніпродзержинській «Сталі». А коли необхідно було замінити Віктора Богатиря, то питань не було. Ми з ним одразу знайшли спільну мову, тим паче, він вже був вільний. Сила Мазяра – спортивна психологія. Інше питання, чи подобається гравцям з ним працювати, чи впевненні вони у завтрашньому дні, але результат є. Алекса Фергюсона боялися футболісти у роздягальні, але вони знали, що він наступного дня прийде, попросить пробачення і пояснить, чому він так вчинив. Він вмів мотивувати гравців, всиляти в них надію, а не лякати звільненням  і тиснути. 

Ти підтримував ідею залучення до складу команди іноземців?
- Це було б доцільно, як би ми придбали професійних гравців за мінімальну суму, а через один чи два сезони їх продали і заробили половину бюджету клубу. А так на футбольному ринку України - профіцит гравців. Їх значно більше, ніж клубів. Тому це не мало для мене сенсу. Для нас потрібно розвивати і вкладати кошти, поступово, у розвиток дитячо-юнацького футболу.



НК «Верес» - це вже не лише футбол, а й регбі. Скоро, можливо, ще й клуб бразильського джиу-джитсу виступатиме під цим брендом. Для чого так розгалужуватися?
- Це хороша ініціатива, і вона має право на існування. «Верес» допоміг владі подивитись на спорт під іншим кутом і вони в цьому році профінансували більше спортивних клубів, ніж в попередні роки. Але моє бачення розвитку цього напрямку було трішки іншим. У європейських клубів де є члени, основний актив – люди. Вони переживають за клуб, допомагають, волонтерять. Зазвичай в таких клубах громада є ініціатором створення нових команд. Такі собі клуби дозвілля. Наприклад, у ФК «Санкт Паулі» є клуб шахів, настільного тенісу й інші. І було б дуже круто, якби члени «Вереса» могли не лише приходити на стадіон, а й об’єднуватися і проводити час разом. Це впливає на гармонійний розвиток суспільства і мікроклімат міста.

Один із останній суперечних моментів, які ще довго будуть обговорювати, передача 61% активів народного клубу львівській компанії. Як ти до цього ставишся?
- Тут головне зрозуміти, що клуб ніхто не продавав. У ТМ «Лімо» достатньо ресурсів, аби створити свою команду і робити все, що хотіти. У нас дурнуватий закон про професійний спорт, де громадські організації не мають права брати участь. Нас допустили у ІІ лігу із вимогою щось змінити. Ми змушені були створити ТзОВ. Інше питання, що я не зовсім згідний із відсотками, які залишилися керівництву клубу. Я за 50+1 %, а не 39 відсотків. Хоч я розумію, чому саме «Лімо» отримало 61%, адже вони хочуть контролювати куди будуть витрачатися їхні гроші. А сума немаленька – орієнтовно 12 мільйонів гривень.



У «Вереса» дуже активний «19-й сектор». Клуб вже не раз сплачував штрафи за поведінку ультрас. Не боїшся, що вони вийдуть із під контролю?
- Спочатку я намагався з ними дискутувати в соцмережах, говорити про їхню поведінку. Згодом один із їхніх лідерів сказав, що гендиректор оголосив їм інформаційну війну. Президент клубу Олексій Хахльов з ними контактує, це його відповідальність. Що мені не подобається в ультрас – це закритість і однобокість. Вони думають, що клуб їхній і більше нічий. Вважають, що лиш вони насправді вміють вболівати. З іншої сторони ультрас – це добре. Іншим потрібно вчитись, як вболівати та підтримувати свою команду, не дивлячись ні на що. Я дуже хочу, щоб 19-м сектором став увесь стадіон. Мені не вдалося це зробити, будучи керівником, думаю вдасться, як простому члену клубу. Коли я буваю на футбольних матчах у Європі, я бачу, як увесь стадіон підтримує команду, а не лише окрема група людей. Ультрас можуть бути лідерами, які навчать весь стадіон кричати, співати і заряджати команду.

Ти пішов із клубу, аби розвивати нові проекти. Які саме?
- У мене є чотири напрямки, якими я займаюся. Перший – це німецько-польський проект, який встановлює екологічні котельні. Вони виробляє електроенергію із біомаси. Це дуже великий проект, який потребує багато часу.  Інший напрямок – два в одному - агентство з розвитку спорту  «Стандарт» та фонд сприянню лідерству «Стандарт». В цьому році ми запускаємо академію, ціллю якої є створення дитячо-юнацьких футбольних клубів та розвитку футбольної інфраструктури по всій Рівненській області. Там будуть не лише навчати грати у футбол, це ціла філософія, розвиток особистості, лідерських якостей. Готуємо програму і в серпні зробимо велику презентацію. Вона стосується Рівного, Дубна, Радивилова та Сарн. Фонд сприянню лідерства «Стандарт», в свою чергу направленний на розвиток лідерських навичок для підлітків та юнацтва, на підготовку майбутніх лідерів, які зможуть принести якісні зміни в наше суспільство. І четвертий проект – міні-футбол. Прошу не плутати із футзалом, бо це окремий вид спорту. Вже, мабуть, років три, Європейська федерація міні-футболу просить мене організувати федерацію в Україні. Перша проект буде у Києві. Це окремий світ, який потребує часу, грошей, і мені це надзвичайно цікаво. Це будівництво нового виду спорту з правильними принципами з самого початку, а не реформування старого. У мене хороша компанія помічників, то ж на все часу вистачить.
Юлія ДРУКТЕЙНІТЕ

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: