Автостопом до Китаю: рівнянка поділилася досвідом (ФОТО)

Об’їхати 27 країнах світу за два роки, маючи при цьому трішки більше тисячі доларів. Ви скажете, що це неможливо, а 23-річна Юлія Кость це зробила. Замість дорогих авіаквитків вона обрала - автостоп, замість готелів – палатку, а обіди у ресторані обміняла на їжу, приготовлену на вогні. Дівчина своїм прикладом підтверджує добре відомий вислів:« Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо ти гуляєш у них по Парижу».І не потрібно сто років відкладати на поїздку, аби подорожувати світом. Своїми враженнями від блукання по світу рівнянка поділилася із кореспондентом ERVE.UA.


Юля народилася у Рівному. Навчалася у Київському національному торгово-економічному університеті на відділенні «менеджер торгово-ресторанного бізнесу і туризму». Після четвертого курсу планувала вступати на магістратуру в Львові, та в один момент внесла у свої грандіозні плани корективи. Побувавши на зустрічі із мандрівниками, вирішила разом зі своїм товаришем Євгеном поїхати автостопом у Китай. Каже, що ні дня не жалкувала. Батьки та друзі їм присилали масу повідомлень. Вони, аби не відписувати одне і теж усім, створили свою групу в одній із соцмереж, де протягом подорожі викладали багато фото та писали про свої будні. Група має назву - rabbitstraveling(«подорожуючі кролики»). 



- Ми з Женьою були знайомі лише два місяці. Спочатку сумнівалася через це, але бажання побачити щось нове взяло гору. Тому ми почали складати план подорожі. У Києві зробили китайську та словацьку шенгенвізи. В мене була тисяча доларів, яку я заробила під час літніх канікул в Америці. А друг продав свою техніку і так ми «нашкребли» трохи грошей. Купили рюкзаки та інші необхідні речі. Перша країна у нашій подорожі  -  Словаччина.

Як за два місяці ви проїхали 16 країн Європи?
- На початку подорожі у нас на двох було $1200. Тобто наш щоденний бюджет мав складати – 2-3 долари. За час перебування у Європі ми витратили всього 200 доларів.



Як це вам вдалося?
- Ми користувалися сouchsurfing (всесвітній сервер через, який можна знайти собі безкоштовне житло у будь-якому місті світу – прим.ред). Окрім цього, у нас була палатка, але у Європі ми нею фактично не користувалися. Нас дуже часто запрошували до себе додому водії, які підвозили. Продукти ми закупляли самі у супермаркетах, і готували їжу на вогні. Якщо не їсти у ресторанах і кафе, то це вам обійдеться ,насправді, дуже дешево.

-У вас був план подорожі Європою, чи це відбувалося експромтом?
- Попередні були, але все могло змінитися в один момент. Багато чого залежало від того, хто нас підвозить. Наприклад, одного разу ми прямували у Берлін, а по дорозі нам запропонували поїхати у Дрезден. Нас висадили у центрі, ми знайшли wi-fi написали на сouchsurfing і пішли собі гуляти. А далі ти приходиш у вільну Інтернет зону і дивишся, чи хтось тобі відписав. Якщо ні, то ставиш палатку і ночуєш у ній.



- У великому місті мабуть і палатку важко розбити. Проблеми із поліцією бували?
-Практично, ні. Ми ставили палатку в парках, де по-суті це заборонено, але ми її облаштовували пізно ввечері та прокидалися рано-вранці поки нас ніхто не бачив. А ще можна без проблем і порушень виїхати за місто і облаштувати собі ночівлю. За час нашої поїздки ми ночували у палатках на пляжі, на даху шкіл, на території поліцейських управлінь, території музею та інших місць.



«Стопити» вдавалося без проблем?
- Практично всюди водії зупиняються. Проблема у нас виникла в Іспанії, але під кінець подорожі цією країною ми зрозуміли систему. У них потрібно стовпитися біля заправок, на автобанах водії не зупиняються. А так всі дуже милі і з радістю тебе підвезуть. Саме там ми познайомилися з одним іспанцем, який нас запросив до себе. У нього дуже хороша сім`я, яка нас нагадувала, виділила кімнату в будинку і ще навіть повела на місцеве свято. У ті моменти, коли ти втомлений і виснажений, це повертає твої сили. Можливо ще вранці ти був десь під Мадридом голодний і злий на увесь світ, а ввечері ти п’єш хороше вино разом із новими друзями. В цьому і є вся суть поїздок.



В якій країні ви найдовше жили?
- У Франції. Там живуть мої друзі, і ми в них пробули місяць часу. Женя дуже хотів побувати у Парижі, він мріяв побачити Notre-Dame deParis. Одного дня їхали в тому напрямку, але не вдалося зупинити  водіїв, які направлялися у столицю. І ми опинилися у Реймс. Через Інтернет ми домовилися про нічліг в одного чоловіка, який працював режисером  кліпів. В нього не будинок, а справжній музей. Дуже багато речей з усього світу. Він нам і розповів про Notre-Dame de Reims. Взагалі місто дуже гарне, це столиця шампанського. Я зрозуміла, що головне у цих подорожах – люди. Не природа, не кухня, не архітектура , а саме люди.



Як ви добиралися з Європи в Азію?
- З Болгарії ми «спустилися» у Туреччину, заїхали у Грузію, Росію, Казахстан та Китай.

Грузини дуже тепло ставляться до українців. Правда?
- Вони тільки почують, що ти з України і подорожуєш – відразу хапають і ведуть до хати. Мені там дуже сподобалося, адже ми там практично тільки їли. Я навіть встигла набрати кілька зайвих кілограмів (жартує ,- прим.ред). Це дуже душевний народ. Я просто закохалася у Грузію.



Як зустріли вас у Казахтастані та Росії?
- Євген, чомусь, боявся завжди цю країн. Мовляв там практично лише степ. Ми приїхали туди взимку. Було дуже холодно, нас в дорозі підгодовували водії. Просто зупинялися на дорозі, і якщо не підвозили нас, а їхали в іншому напрямку, то давали гарячий чай та їжу. А в Росії, коли ми перетинали кордон, попросили зняти з рюкзака український прапор і були дуже здивовані, що ми автостопом подорожуємо, розпитували, хто ми і звідки. Але потім навіть дали нам сухпайок із собою. Проблем особливих не виникло.



Чим запам’ятався тобі Китай?
- Там дуже люблять, як я кажу, «білих». Женя світловолосий, то з ним усі фотографувалися. Китайці расисти по відношенню до себе, і навпаки дружелюбні до європейців. Вони трішки дикі. Багато чого є незвичного для нас. Наприклад, туалети об’єднанні з ванною. Тобто душ можуть приймати прямо над унітазом. Китайці трохи не виховані, можна навіть сказати, що вони безкультурні. Можуть плюватися, ще інші речі робити в громадських місцях. У них розвинений стадний інстинкт. Наприклад, якщо якийсь відомий актор купив собі окуляри, через кілька днів пів країни буде носити такі ж. Вони дуже дитячі й одяг носять такий самий. Але в той же час дуже багато стильних людей. Сім`я на першому місці. І роль батьків колосальна. Якщо батьки говорять дитині, що з цим дружити не варто, то вони змушені слухатися.



Куштувала щось екзотичне?
- У них розвинений культ вуличної їжі. Вона там всюди. Пробувала багато чого, особливо багато різноманітних екзотичних фруктів. А ще пам’ятаю, випадково ледь не з’їла яйце із зародком. Пробувала шовкопрядів, це такі жучки, смакують із пивом. Я дуже люблю молочні продукти, а в Азії їх немає. Навіть йогуртів. Китайці, зокрема, не переносять лактозу, яка там міститься. Дуже дорогі яблука, черешні, вишні і тд. Коли ми повернулися у Казахстан, то я купила собі два кілограма яблук і кефір, їла це кілька днів.

Я знаю, що ви не просто подорожували, а ще й підзаробляли у подорожі?
- Так, ми на будівництві трішки працювали і викладали англійську мову. За ці гроші купували собі необхідні речі. У В`єтнамі придбали собі мотоцикл. Який згодом продали. А в англійському кафе у В’єтнамі були волонтерами. Нам дали житло і їжу, а за це ми кілька годин вдень мали говорити на англійській із клієнтами закладу. Тож ,подорожуючи, можна заробити собі трішки грошей на життя.



-У Таїланді ви були?
-Навіть жили кілька днів у буддиському храмі. Медитація, мовчання – теж було. Спочатку дуже важко не говорити,  хоча ніхто тебе не заставляє це робити . Просто, я хотіла зрозуміти суть. А потім мені сподобалося. Ти концентруєшся на своїх думках, згадуєш все-все, пробачаєш і набираєшся нової енергії.



Розкажи про якийсь курйозний випадок, який з вами стався.
- Ми стояли на автобані у Китаї. До нас приїхали поліцейські, це вже був вечір, і забрали нас у відділок. Розпитували довго, хто ми і звідки. Чого пішки, звідки у нас стільки штампів у паспортах і тд. Англійської вони не знали, знайшли якогось поліцейського, який говорив російською. Але він лиш думав, що він її знає. Насправді нічого ми не зрозуміли. І врешті вони нас завезли у якийсь великий будинок, ми спочатку подумали що це їхній гуртожиток. Розділили і завели у різні кімнати. Як виявилося, це була психлікарня. Вони просто нас не могли відпустити без місця для ночівлі та вирішили залишити у лікарні. Врешті-решт, ми все ж таки вирішили піти у садок і облаштувати палатку на дворі. Так нам було спокійніше.



Подорож – це випробування. Важко було два роки з однією людиною пліч-о-пліч ?
- Спочатку це було «в кайф». Ми отримували ейфорію від перших місяців подорожі. А потім почалися конфлікти. Бувало так, що ми йшли по різні сторони вулиці, не говорили. Важко 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Поруч немає рідних, друзів, така собі ізоляція. Але потім обоє навчилися розуміти один одного і найголовніше -пробачати. 

Ви приїхали в Україну наприкінці квітня. Вдома добре?
- Дуже. Я скучила за рідними, друзями, містом. Нині ловлю «кайф» від усього. Хочу поки побути вдома, хоча ще в Китаї будувала інші плани.



Куди помандруєте на цей раз?
- Хотіли в Америку. Планували відпочити трішки, полікувати зуби і тоді їхати. Побачимо, як скоро це буде.

- Що ти порадиш нашим читачам?
-Не відкладати плани на завтра, жити сьогодні. Радіти кожному дню і мандрувати. Не бійтеся, у світі дуже багато добрих людей. Я в цьому переконалася!

Більше фото – ТУТ.


Юлія ДРУКТЕЙНІТЕ

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: